ПЕРШІ КРОКИ ДО ШКОЛИ

Вступаючи до школи, майже всі першокласники щиро бажають вчитися. Чому ж у багатьох із них це бажання зникає?

ЧОМУ ЗНИКАЄ ІНТЕРЕС ДО ШКОЛИ?

Взаємодія з дитиною, контакт із нею, за­звичай, виключає авторитарність, диктаторс­тво, погрози: «Ось підеш до школи - там тобі покажуть!», «Тільки спробуй приносити мені двійки!». Потрібно прищеплювати дитині шанобливе ставлення до навчання, підкрес­лювати його значення для всіх членів сім'ї. Неодмінно слід внести оптимістичну ноту, яка вказує на впевненість батьків у тому, що навчання дитини піде успішно, що пер­шокласник буде старанно й самостійно вико­нувати всі шкільні вимоги. Уже в дошкіль­ному віці, а особливо в початковій школі, потрібно виховувати відповідальне ставлен­ня до праці, доручень, своїх обов'язків. Фор­мування цих рис починається з уважного, серйозного ставлення батьків до справ ді­тей. Усе слід помічати батькам: досягнен­ня принесуть усім радість, помилки будуть виправлені спільно. Останні роки ми дедалі частіше говоримо про труднощі навчання в початковій школі. Часто діти залишаються наодинці зі своїми труднощами, а батьки не знають, як їм допомогти.

Психологічне напруження майбутніх школярів

Психологічне напруження, що виникає у першокласників, які вперше переступи­ли поріг школи, є реакцією на незвичну обстановку. Діти не знають, чимт відрізняється вчи­тель від вихователя дитячого садка, а також від мами й бабусі. У дитини є побоювання і стосовно одно­літків: чи може вона вчитись, як усі, чи з нею товаришувати­муть, чи не ображатимуть? Психологічне напруження під­силюється фізичним. Новий режим життя передбачає підвищену працездатність, порів­няно з підготовчою групою дитячого садка. У школі треба уважно слухати вчителя, не пус­тувати на уроках, уміти підпорядковуватися правилам і режиму дня. Деякі першокласники хворобливо реагують на зміни умов життя: у них порушується сон, апетит, знижується опірність організму до хвороб. Усе це позна­чається на погіршенні працездатності, втра­чається інтерес до школи, навчання.

Фізичне і психічне самопочуття дитини стабілізується через півтора-два місяці пе­ребування у школі. Але так буває за умови, коли дорослі враховують новий стан дітей, діють, знаючи їхні вікові особливості.

Проблема готовності до школи існувала, мабуть, завжди. То в якому ж віці краще йти до школи? Методи навчання вдосконалю­ються, сучасні діти розвиваються швидше... Може, нема чого засиджуватися вдома - не­хай краще ідуть до школи раніше? Але якщо маленька дитина не готова, то чи не стане систематичне навчання занадто важким і чи не призведе до порушень у здоров'ї? Адже діти, неготові до систематичного навчання, важче і довше пристосовуються до школи, у них значно частіше з'являються різні проблеми у навчанні. Відомо, що одна з найбільших проблем для дітей і дорослих - невстигання. Більше половини неготових до школи дітей не встигають. Триво­гу вчителів ілікарів викликають нетількитакі «него­тові» діти, а й ті, які вчаться добре. Саме вони випадають із поля зору дорослих. І справді, за що хви­люватися, адже дитина вчиться добре! Але річ у тім, що гарна успішність дитини - за недостатньої психофізичної готовності до навчання - досягається, як правило, дуже дорогою ціною, надзвичайним напруженням, яке призводить до стомлення і виснаження, але в результаті - до різних розладів, най­частіше - нервово-психічних. Таким дітям необхідний особливий режим, посилена ува­га батьків.

Психологічне і фізичне навантаження

Перед вступом дитини до школи бажано переглянути її додаткові навантаження й уявити, як вони вкладаються в розпорядок дня першокласника. Але зміна соціальної позиції дитини не означає відміну всіх її розваг і зміну звичок, хоча з деякими дове­деться попрощатися. Щоб більше встигнути, знадобиться чіткіший розклад дня, більш продуманий відпочинок дитини. Потрібно враховувати особливості дитини, а також можливості всієї сім'ї.

І все-таки нерідко дитина залишається перевантаженою. Установка батьків на те, що головне - зайняти дитину, щоб вона не була без діла, гонитва за престижними «за­хопленнями» призводять до того, що різко скорочується час на спілкування, ігри, спільні справи.

Буває й так, що батьки обмежу­ються лише тим, що влаштовують своїх дітей у гурток або секцію і вважають свою місію закінченою. Вони не цікавляться успіхами і труднощами своєї дитини, не виявляють інтересу до її занять і, як наслідок, помічають тільки різку зміну ставлення до них сина або дочки. Дитина зви­кає зневажливо ставитися до справ, уникає труднощів.

Зовнішня мотивація школяра

Що ж приваблює дитину в школі? Спочат­ку це переважно зовнішні моменти шкіль­ного життя - шкільна сумка, зошити, інші учні, учителі. Не всі діти готові до такої спів­праці. Не всі також можуть зосередитися й уважно, не відволікаючись, слухати учи­теля, деякі діти і п'яти хвилин не можуть всидіти на місці. Причини такої неуважності можуть бути найрізноманітніші: це і особливості вищої нервової діяльності, і швидке виснаження, і втомлюваність через погане здоров'я, і психологічна неготовність - слаб­ке, нерозвинене вміння керування увагою і запам‘ятовуванням.

Недостатня підготовленість призводить до невдач, дитина починає сприймати навчання як надмірне навантаження. Вона сумлінно виконує всі вказівки вчителя, старається, а в неї все одно виходить погано. Замість очікуваної похвали вона отримує постійні зауваження. Не дивно, що все це швидко їй набридає і вона втрачає інтерес до школи. Якщо ж дитині все вдається, якщо учитель і батьки часто ЇЇ хвалять, то навчання буде пов'язане з відчуттям успіху. А успіх - най­важливіше джерело позитивного ставлення до занять.

Однією з частих причин батьківського за­непокоєння є формула: «Він стільки знає, а вчитися не може!» Почувши від педагогів, що необхідними умовами готовності до школи є знання того і того, батьки у своїх стараннях не знають меж, а можливості дітей до уваги не беруть.

Важливою ознакою інтелектуальної готов­ності до школи є не просто розрізнені знання, уявлення про предмети і їхні властивості, а, перш за все, уміння бачити зв'язки й зако­номірності, бажання дитини зрозуміти, що від чого і чому.